купець
КУПЕ́ЦЬ, пця́, ч.
1. Власник торговельного підприємства; особа, що займається приватною торгівлею.
Почався ярмарок. Купці порозкладували свій товар, повідчиняли лавки (Г. Квітка-Основ'яненко);
Там під горою, під бором їхали купці з набором (І. Франко);
Купець хотів захопити погоду для повороту з товаром і квапив (К. Гриневичева);
На українських торгах купці та інші торговці відмовлялися брати ці гроші (О. Апанович);
// іст. Особа, що належала до купецького стану.
Кожний вишукував товариша по своєму пір'ю: пани віталися тільки до панів, купці – до купців (Панас Мирний);
Старому хотілось .. показати йому всі дірки свого убозтва, довести.., що він тепер уже не купець, а такий самий пролетарій, як і всі (Б. Антоненко-Давидович);
З часів Ярослава Мудрого збиралися тут [коло Софії Київської] князь і боярин, ієрей і купець, воїн і смерд (П. Загребельний).
2. розм. Покупець.
Він з жінкою своєю ходить-походжає та спродає, та гроші лічить, та балакає й жартує з купцями своїми, та погукує на наймита свого (Марко Вовчок);
Не зараз угадав крамар, на який товар я купець (Л. Мартович);
Продайте кобзи, флейти, ліри, Як знайдуться на них купці (В. Еллан-Блакитний);
Корній доказав, що він не гірший. Зібрав, що мав, – яблук, слив, посортував і знайшов купця (У. Самчук).
Словник української мови (СУМ-20)