купчиха
КУПЧИ́ХА, и, ж.
1. Жін. до купе́ць.
Пидоря, не дивлячись на її тридцять літ, підхопила собі двадцятилітнього молодця з міських міщан, одкупилася, крамницю завела і незабаром купчихою стала (Мирний, IV, 1955, 31);
Тут чекала її ще немила несподіванка, бо хоч знала, що кошичок коштує десять крейцерів, то купчиха заціпила п’ятнадцять (Кобр., Вибр., 1954, 72).
2. Жінка з купецького стану, дружина купця.
Удова-купчиха прийняла її наостанку за хліб та одежу (Мирний, III, 1954, 20);
До вікон влипши, наставляють вуха купці й купчихи, панни й паничі (Бажан, Вибр., 1940, 82).
Словник української мови (СУМ-11)