курінець
КУРІНЕ́ЦЬ, нця́, ч. Зменш.-пестл. до курі́нь 1.
Рибалки розташувалися і курінець собі нап’яли. Вночі невід кидають (Коп., Подарунок, 1956, 101);
*У порівн. Попереду ще треба знати. Які там в біса хати — Неначе курінець, Такі, що ледве можна влізти. Лягти або присісти (Гл., Вибр., 1951, 79).
Словник української мови (СУМ-11)