кусник
КУ́СНИК, а, ч. Зменш. до ку́сень.
Я слідив [стежив] за кождим куснем вугля, як він, зразу чорний, облитий синявим огником, поволі червонів, а далі білів, розпадався на кусники (Фр., IV, 1950, 464);
Спокійно повів бровою Павло й поклав їй на тарілку маленький кусник риби (Кучер, Трудна любов, 1960, 172);
Іван мав хатчину та кусник городця, жінку, корову та п’ятеро дітей (Март., Тв., 1954, 227);
Діти сумно дивилися на труну, покриту кусником домашнього полотна (Кобр., Вибр., 1954, 154).
◊ Ку́сник хлі́ба — те саме, що Шмато́к хлі́ба ( див. шмато́к).
— Підростеш, тоді зрозумієш, яка в світі точиться жорстока боротьба за отой кусник хліба (Вільде, Ті з Ковальської, 1947, 4).
Словник української мови (СУМ-11)