кінцевий
КІНЦЕ́ВИЙ, а, е.
1. Який міститься, перебуває, розташований на кінці, у кінці чого-небудь; останній.
Часом вони читали довгі й скучні романи без кінцевих карток, витягнені в коморі з покритої пилом завалі (Коцюб., I, 1955, 323);
Трамвай, нарешті, обігнувши кільце, спинився на кінцевій зупинці (Збан., Любов, 1957, 126).
2. Завершальний, остаточний.
Поряд з врахуванням кінцевих результатів виробництва слід обов’язково враховувати особистий вклад кожного робітника в загальні результати (Рад. Укр., 13.VI 1962, 3);
// Який визначає собою яку-небудь діяльність і завершує її; основний.
Кінцева мета.
Словник української мови (СУМ-11)