1. Словник української мови в 11 томах

кінцевий

КІНЦЕ́ВИЙ, а, е.

1. Який міститься, перебуває, розташований на кінці, у кінці чого-небудь; останній.

Часом вони читали довгі й скучні романи без кінцевих карток, витягнені в коморі з покритої пилом завалі (Коцюб., I, 1955, 323);

Трамвай, нарешті, обігнувши кільце, спинився на кінцевій зупинці (Збан., Любов, 1957, 126).

2. Завершальний, остаточний.

Поряд з врахуванням кінцевих результатів виробництва слід обов’язково враховувати особистий вклад кожного робітника в загальні результати (Рад. Укр., 13.VI 1962, 3);

// Який визначає собою яку-небудь діяльність і завершує її; основний.

Кінцева мета.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кінцевий — (який є на кінці чогось) останній, крайній. Словник синонімів Полюги
  2. кінцевий — кінце́вий прикметник Орфографічний словник української мови
  3. кінцевий — Прикінцевий, завершальний, заключний, остаточний; (на краю) крайній; (без продовження) останній; кінцьовий. Словник синонімів Караванського
  4. кінцевий — [к'інцевией] м. (на) -вому /-в'ім, мн. -в'і Орфоепічний словник української мови
  5. кінцевий — -а, -е. 1》 Який міститься, перебуває, розташований на кінці, у кінці чого-небудь; останній. 2》 Завершальний, остаточний. || Який визначає собою яку-небудь діяльність і завершує її; основний. Кінцева мета. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. кінцевий — КІНЦЕ́ВИЙ, а, е. 1. Який міститься, перебуває, розташований на кінці, у кінці чого-небудь; останній. Часом вони читали довгі й скучні романи без кінцевих карток, витягнені в коморі з покритої пилом завалі (М. Словник української мови у 20 томах
  7. кінцевий — ЗАВЕРША́ЛЬНИЙ (який завершує, закінчує що-небудь), ЗАКЛЮ́ЧНИЙ, ПІДСУМКО́ВИЙ, ФІНА́ЛЬНИЙ, ОСТА́ННІЙ, КІНЦЕ́ВИЙ (КІНЦЬОВИ́Й), ПРИКІНЦЕ́ВИЙ. Роман "Перекоп", що з'явився через кілька років після "Таврії", став другою, завершальною книгою дилогії (Л. Словник синонімів української мови
  8. кінцевий — Кінце́вий, -ва, -ве Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. кінцевий — Кінце́вий, -а, -е Конечный; послѣдній въ концѣ. На кінцевій тальбі кладе керманич... лише одну керму. Шух. I. 182. Словник української мови Грінченка