кінцевий

Значення в інших словниках

1. кінцевий — кінце́вий прикметник Орфографічний словник української мови
2. кінцевий — Прикінцевий, завершальний, заключний, остаточний; (на краю) крайній; (без продовження) останній; кінцьовий. Словник синонімів Караванського
3. кінцевий — [к'інцевией] м. (на) -вому /-в'ім, мн. -в'і Орфоепічний словник української мови
4. кінцевий — -а, -е. 1》 Який міститься, перебуває, розташований на кінці, у кінці чого-небудь; останній. 2》 Завершальний, остаточний. || Який визначає собою яку-небудь діяльність і завершує її; основний. Кінцева мета. Великий тлумачний словник сучасної мови
5. кінцевий — КІНЦЕ́ВИЙ, а, е. 1. Який міститься, перебуває, розташований на кінці, у кінці чого-небудь; останній. Часом вони читали довгі й скучні романи без кінцевих карток, витягнені в коморі з покритої пилом завалі (М. Словник української мови у 20 томах
6. кінцевий — ЗАВЕРША́ЛЬНИЙ (який завершує, закінчує що-небудь), ЗАКЛЮ́ЧНИЙ, ПІДСУМКО́ВИЙ, ФІНА́ЛЬНИЙ, ОСТА́ННІЙ, КІНЦЕ́ВИЙ (КІНЦЬОВИ́Й), ПРИКІНЦЕ́ВИЙ. Роман "Перекоп", що з'явився через кілька років після "Таврії", став другою, завершальною книгою дилогії (Л. Словник синонімів української мови
7. кінцевий — Кінце́вий, -ва, -ве Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. кінцевий — КІНЦЕ́ВИЙ, а, е. 1. Який міститься, перебуває, розташований на кінці, у кінці чого-небудь; останній. Часом вони читали довгі й скучні романи без кінцевих карток, витягнені в коморі з покритої пилом завалі (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
9. кінцевий — Кінце́вий, -а, -е Конечный; послѣдній въ концѣ. На кінцевій тальбі кладе керманич... лише одну керму. Шух. I. 182. Словник української мови Грінченка