кінцевий
кінце́вий
-а, -е.
1》 Який міститься, перебуває, розташований на кінці, у кінці чого-небудь; останній.
2》 Завершальний, остаточний.
|| Який визначає собою яку-небудь діяльність і завершує її; основний. Кінцева мета.
Джерело:
Великий тлумачний словник сучасної української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- кінцевий — (який є на кінці чогось) останній, крайній. Словник синонімів Полюги
- кінцевий — кінце́вий прикметник Орфографічний словник української мови
- кінцевий — Прикінцевий, завершальний, заключний, остаточний; (на краю) крайній; (без продовження) останній; кінцьовий. Словник синонімів Караванського
- кінцевий — [к'інцевией] м. (на) -вому /-в'ім, мн. -в'і Орфоепічний словник української мови
- кінцевий — КІНЦЕ́ВИЙ, а, е. 1. Який міститься, перебуває, розташований на кінці, у кінці чого-небудь; останній. Часом вони читали довгі й скучні романи без кінцевих карток, витягнені в коморі з покритої пилом завалі (М. Словник української мови у 20 томах
- кінцевий — ЗАВЕРША́ЛЬНИЙ (який завершує, закінчує що-небудь), ЗАКЛЮ́ЧНИЙ, ПІДСУМКО́ВИЙ, ФІНА́ЛЬНИЙ, ОСТА́ННІЙ, КІНЦЕ́ВИЙ (КІНЦЬОВИ́Й), ПРИКІНЦЕ́ВИЙ. Роман "Перекоп", що з'явився через кілька років після "Таврії", став другою, завершальною книгою дилогії (Л. Словник синонімів української мови
- кінцевий — Кінце́вий, -ва, -ве Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- кінцевий — КІНЦЕ́ВИЙ, а, е. 1. Який міститься, перебуває, розташований на кінці, у кінці чого-небудь; останній. Часом вони читали довгі й скучні романи без кінцевих карток, витягнені в коморі з покритої пилом завалі (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
- кінцевий — Кінце́вий, -а, -е Конечный; послѣдній въ концѣ. На кінцевій тальбі кладе керманич... лише одну керму. Шух. I. 182. Словник української мови Грінченка