кінцевий

КІНЦЕ́ВИЙ, а, е.

1. Який міститься, перебуває, розташований на кінці, у кінці чого-небудь; останній.

Часом вони читали довгі й скучні романи без кінцевих карток, витягнені в коморі з покритої пилом завалі (М. Коцюбинський);

Степан, Ярина і старий батько стали в кінцевій дії разом з сільським натовпом навколішки й заспівали (Б. Антоненко-Давидович);

Трамвай, нарешті, обігнувши кільце, спинився на кінцевій зупинці (Ю. Збанацький);

Потяг “Київ – Кам'янець-Подільський”, яким вони мали дістатися до кінцевої точки призначення, прибував не раніше як за дві години (С. Андрухович);

Із погляду живої давньоруської мови та сучасних української і російської мов, форму “о полку” слід вживати з кінцевим наголосом (о полку) (з наук. літ.);

// у знач. ім. кінце́ва, вої, ж. Кінцева зупинка.

Водій відчинив двері й узявся за мікрофон. – Русанівка, кінцева, – замогильним голосом повідомив він. – Вагон далі не йде (О. Авраменко, В. Авраменко).

2. Завершальний, остаточний.

Понад чверть віку тому познайомився Сергій Альошин з Маратом Кандибою, і майже протягом усього цього часу триває між ними суперництво, кінцевий результат якого покаже майбутнє (М. Дашкієв);

Нейтронні зорі – це кінцева стадія еволюції зір із не на багато більшою, ніж у Сонця, масою (з навч. літ.);

// Який визначає собою яку-небудь діяльність і завершує її; основний.

Видно було, що він чекав цеї відповіді, а може, навіть і хотів її для чогось. У всякім разі не це, очевидно, було кінцевою метою його приходу (В. Винниченко);

– Яка проблема перед вами головна, кінцева?.. – Головної проблеми передо мною вже нема. Я її не розв'язав. Не вистачило життя. Я розмахнувся не по літах. Але залишилась мрія (О. Довженко);

Прикладна наука має на меті конкретні кінцеві цілі; пізнання ж не має меж або кінцевих точок (з наук.-попул. літ.).