кінчати

КІНЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., КІНЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док.

1. перех. і з інфін. Доводити що-небудь до кінця; докінчувати, завершувати, закінчувати.

Сими днями кінчаю друге оповідання і радикально міняю життя (Коцюб., III, 1956, 418);

Звісно,— діло заведено — треба ж його і кінчити… (Мирний, І, 1954, 288);

Він сидів на лавочці, терпляче дожидаючись, поки йому кінчать забинтовувати голову (Трубл., II, 1955, 160);

// Завершувати навчання де-небудь.

В той рік, коли починалася Велика Вітчизняна війна, Оля кінчала десятирічку (Ле, Опов. та нариси, 1950, 316);

Перед війною вони стільки чекали з Юрієм, доки кінчать інститут, одружаться, будуть спільно працювати (Гончар, III, 1959, 185);

// з ким— чим. Завершувати, закінчувати дію, яка не названа, а відома з попередньої розмови.

[Анна Петрівна:] Кінчайте-бо швидше з дітьми та йдіть до нас! (Стар., Вибр., 1959, 144);

Двоє саней вже були навантажені.. дровами, гвинтівками.. Артем наказав кінчати з третіми саньми і бути напоготові (Головко, II, 1957, 567).

2. перех., чим або на чому. Робити що-небудь на закінчення; завершувати чимось.

Завжди такими словами кінчала свої жалощі перед людьми Параска про Галю (Мирний, IV, 1955, 75);

— Я вже сказав, Воронцов, і давай на цьому кінчимо… Як сказав, так і буде (Гончар, III, 1959, 348);

Кінчати промову побажанням.

3. перех. Припиняти у визначений час роботу, навчання тощо; закінчувати.

Кінчаємо роботу о 8-й годині, а там за обідом, чаєм, спочинком і листом до тебе сходить весь вільний час (Коцюб., III, 1956, 148).

4. перех., розм. Позбавляти життя, вбивати.

Ляхів кінча [Ярема]; з Залізняком Весілля справляє В Уманщині, на пожарах (Шевч., І, 1951, 135).

Кінчи́ти вік (життя́):

а) доживати останні роки свого життя.

В однім [листі] стоїть, що син умер І що зостануться тепер І батько й мати в час лихий Без його вік кінчати свій (Щог., Поезії, 1958, 179);

б) умирати.

Лев голову підняв, силкується гукнути: «Ой, де ж ти, смерть моя!.. Бодай би був не народився, як так життя своє кінчать!» (Гл., Вибр., 1951, 103).

◊ Кінча́ти (кінчи́ти) [життя́] на ши́бениці — бути повішеним.

Вона весь час була впевнена, що Гриша неодмінно, обов’язково кінчить на шибениці (Головко, II, 1957, 588).

Значення в інших словниках

1. кінчати — кінча́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. кінчати — ЗАКІНЧУВАТИ, докінчувати, ви-, довершувати, ід. ставити крапку <�хрест>; (діла) вершити; (спиняти) класти край; (роботу) шабашити; ЖМ. убивати; п! ФІНШУВАТИ; п.ф. КІНЧАТИСЯ, добігати <�іти до> кінця, і п.  Словник синонімів Караванського
3. кінчати — див. закінчувати  Словник синонімів Вусика
4. кінчати — -аю, -аєш, недок., кінчити, -чу, -чиш, док. 1》 перех. і з інфін. Доводити що-небудь до кінця; докінчувати, завершувати, закінчувати. || Завершувати навчання де-небудь. || з ким – чим.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. кінчати — КІНЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., КІНЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док. 1. що і з інфін. Доводити що-небудь до кінця; докінчувати, завершувати, закінчувати. Сими днями кінчаю друге оповідання і радикально міняю життя (М.  Словник української мови у 20 томах
6. кінчати — Аю, -аєш, недок., кінчити, -чу, -чині, док. Досягати оргазму в статевому акті. Ось тепер ти завагітнієш: я просто в тебе кінчив! (О. Забужко). Сподіваюсь, ми помремо так, як кінчаємо — разом! (І. Карпа).  Словник сучасного українського сленгу
7. кінчати — (-аю, -аєш) недок.; мол., жрм. Відчувати оргазм. <...> ти кричиш — од наруги, а вони думають — то від насолоди, а може, й не думають, може, якраз від твого болю вони й кінчають? <...> (О. Забужко, Польові дослідження з українського сексу). БСРЖ, 277; ЯБМ, 1, 456.  Словник жарґонної лексики української мови
8. кінчати — кінча́ти / кінчи́ти (життя́) на ши́бениці. Бути покараним на смерть через повішення. Вона весь час була впевнена, що Гриша неодмінно, обов’язково кінчить на шибениці (А. Головко).  Фразеологічний словник української мови
9. кінчати — ЗАКІ́НЧИ́ТИ (довести що-небудь до кінця, до завершення), КІНЧИ́ТИ, СКІНЧИ́ТИ, ПОКІНЧИ́ТИ, ДОКІНЧИ́ТИ, ЗАВЕРШИ́ТИ, ДОВЕРШИ́ТИ, ВИ́ВЕРШИТИ, ПОВЕРШИ́ТИ розм., ПОРІШИ́ТИ розм., УКІНЧИ́ТИ діал.; ВИ́КІНЧИТИ (обробивши, відшліфувавши). — Недок.  Словник синонімів української мови
10. кінчати — Кінча́ти, -ча́ю, -ча́єш і кінчи́ти, -нчу́, -нчи́ш, -нча́ть (недокон.)  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
11. кінчати — Кінча́ти, -ча́ю, -єш с. в. кінчи́ти, -чу́, -чиш, гл. 1) Оканчивать, кончать, кончить. Кінчаючи своє слово до шановного читця, повинен додать... Ном., стр. VII. У роскоші кінчають вік щасливий. 2) Добивать. Розійшлися гайдамаки...  Словник української мови Грінченка