кінчатися
КІНЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., КІНЧИ́ТИСЯ, чу́ся, чи́шся, док.
1. Приходити, наближатися до кінця; закінчуватися, проходити, минати.
Жнива кінчались, і наставала возовиця (Н.-Лев., II, 1956, 264);
Кінчалися серпневі дні (Ле, Клен. лист, 1960, 172);
Кінчиться війна, і я повернусь до неї, я відшукаю її! (Гончар, III, 1959, 82);
// Припинятися, переставати.
Їх крик зливався в один довгий гук, котрий почався з світом, а кінчиться хіба пізньої ночі (Мирний, І, 1954, 319);
// Наближатися до краю, до межі своєї протяжності.
Там, де кінчаються доріжки та квітники,.. стоять під терниною хлопець і дівчина (Вас., І, 1959, 112);
Скоро вуличка кінчилась, і перед їхніми очима відкрився невеликий.. кам’яний майдан (Гончар, III, 1959, 92);
// Вичерпуватися, виходити (в 11 знач.).
Борошно кінчається, а де позичиш, як не в Килини? (Багмут, Опов., 1959, 5);
Пшоно й крупа давно кінчилися (Ю. Янов., II, 1954, 38).
2. чим. Те саме, що закі́нчуватися 2; завершуватися.
В книзі вражень танкісти залишили свій короткий запис, який кінчався рядом підписів на півсторінки (Гончар, III, 1959, 460).
3. чим, на чому і без додатка. Приходити до якого-небудь наслідку, результату; завершуватися.
Кінчалося на тому, що Раїса брала олівець і робила в рукопису вставки та поправки (Коцюб., І, 1955, 324);
Добре те, що добре кінчається (Кач., Вибр., 1953, 467);
Розпочався жорстокий бій, що кінчився уночі перемогою партизанів (Шер., Молоді месники, 1949, 28).
4. розм. Те саме, що вмира́ти.
— Ах, як же вона важко диха!.. — То вона вже кінчається (Л. Янов., І, 1959, 61).
Словник української мови (СУМ-11)