кінчати
КІНЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., КІНЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док.
1. що і з інфін. Доводити що-небудь до кінця; докінчувати, завершувати, закінчувати.
Сими днями кінчаю друге оповідання і радикально міняю життя (М. Коцюбинський);
При кутку чоловік, зовсім знесилений, копає яму – вже кінчає роботу (В. Барка);
Звісно, – діло заведено – треба ж його і кінчити... (Панас Мирний);
Він сидів на лавочці, терпляче дожидаючись, поки йому кінчать забинтовувати голову (М. Трублаїні);
// Завершувати навчання де-небудь.
В той рік, коли починалася Велика Вітчизняна війна, Оля кінчала десятирічку (Іван Ле);
– Я ж не досить навчений, товаришу майор. Люди для цього кінчають спеціальні училища. А я... (Є. Доломан);
Перед війною вони стільки чекали з Юрієм, доки кінчать інститут, одружаться, будуть спільно працювати (О. Гончар);
// з ким – чим. Завершувати, закінчувати дію, яка не названа, а відома з попередньої розмови.
[Анна Петрівна:] Кінчайте-бо швидше з дітьми та йдіть до нас! (М. Старицький);
Двоє саней вже були навантажені .. дровами, гвинтівками .. Артем наказав кінчати з третіми саньми і бути напоготові (А. Головко);
// Допивати, доїдати щось.
Вбіг Матейко і собі в льох, а там уже третю бочку кінчають (К. Гриб).
2. що чим, на чому. Робити що-небудь на закінчення; завершувати чимсь.
Завжди такими словами кінчала свої жалощі перед людьми Параска про Галю (Панас Мирний);
– Я вже сказав, Воронцов, і давай на цьому кінчимо... Як сказав, так і буде (О. Гончар).
3. що. Припиняти у визначений час роботу, навчання і т. ін.; закінчувати.
Кінчаємо роботу о 8-й годині, а там за обідом, чаєм, спочинком і листом до тебе сходить весь вільний час (М. Коцюбинський);
Кінчали службу. В церкві стало урочисто, тихо (С. Васильченко);
Коли кінчали роботу, я вже майже нічого не почував, крім страшенної, надзвичайної втоми (В. Винниченко).
4. кого, з ким, розм. Позбавляти життя, вбивати.
Ляхів кінча [Ярема]; з Залізняком Весілля справляє В Уманщині, на пожарах (Т. Шевченко);
Атака розпочалася. – Пора нагору, – сказав полковник і подав капітанові диск. – Кінчайте з ним (Ю. Винничук).
◇ (1) Кінча́ти / кінчи́ти вік (життя́):
а) доживати останні роки свого життя.
В однім [листі] стоїть, що син умер І що зостануться тепер І батько й мати в час лихий Без його вік кінчати свій (Я. Щоголів);
[Едіп:] Мене ж нехай не ушанує дозволом Мій рідний город – тут своє життя кінчать (Борис Тен, пер. з тв. Софокла);
б) умирати.
Лев голову підняв, силкується гукнути: “Ой, де ж ти, смерть моя!.. Бодай би був не народився, як так життя своє кінчать!” (Л. Глібов);
Заможник часом помирає жебраком, а батько великої дружної сім'ї кінчає життя під чужим парканом (І. Білик);
І я тоді щасливий буду, Спокійно вік кінчу я свій – І, знай, у вдячності своїй Навіки ляпас твій забуду (М. Терещенко, пер. з тв. О. Пушкіна);
(2) Кінча́ти / кінчи́ти (покінчи́ти) раху́нки з ким – обривати, припиняти які-небудь зв'язки, стосунки з кимось.
З Когеном я ще раз поважно перебалакаю, хоч чи вийде що з цього? З тим брехуном не дійдеш до ладу. Доведеться, мабуть, через суд кінчити з ним рахунки (М. Коцюбинський);
(3) Кінча́ти / кінчи́ти [життя́] на ши́бениці – бути покараним на смерть через повішення.
Вона весь час була впевнена, що Гриша неодмінно, обов'язково кінчить на шибениці (А. Головко);
(4) Одне́ кінча́ти, дру́ге почина́ти – говорити непослідовно, безладно, перескакуючи з одного на інше.
Прокопчук – шапка на потилиці, шинеля розстебнута, лупаті очі так і виграють, так і химерять, щоб що-небудь збрехати – цілу дорогу теревенить, одне кінчає, друге починає (Григорій Тютюнник);
Поча́ти за (во) здоро́в'я (ц.-с. здра́віє), а кінчи́ти (звести́) за упокі́й див. почина́ти.
Словник української мови (СУМ-20)