липа
ЛИ́ПА, и, ж.
1. Дерево з серцеподібним зубчастим листям і жовтим пахучим медоносним цвітом.
В садах солодко дрімають окутані місячним сяйвом стрункі тополі, широковіті липи, крислаті яблуні (Коцюб., І, 1955, 31);
Балика жадібно дихав росяною свіжістю пущі, ароматом липи й бузини (Тулуб, Людолови, І, 1957, 41);
// Деревина цього дерева.
Липа і осика використовуються на будування жилих і господарських приміщень (Стол.-буд. справа, 1957, 38).
◊ Обдира́ти (обде́рти, облу́плювати, облупи́ти і т. ін.)., як (мов, на́че і т. ін.) ли́пу — те саме, що Обдира́ти (обде́рти, облу́плювати, облупи́ти і т. ін), як (мов, на́че і т. ін.) ли́пку ( див. ли́пка).
— Ага! То значить… лиш то гешефт, як може пана обдерти, мов липу з лика. (Фр., III, 1950, 391).
2. перен. Про що-небудь фальшиве, підроблене.
◊ Ли́пу справля́ти — обдурювати, підробляти (здебільшого документи).
— Я можу від лікарів посвідчення подати, що інвалід війни! — зухвало озвався Шпулька. — За півсотні мені яку завгодно липу на Галицькому базарі справлять (Смолич, Мир.., 1958, 329).
Словник української мови (СУМ-11)