лобань
ЛОБА́НЬ, я́.
1. ч., розм. Людина або тварина з великим опуклим лобом;
// Уживається як лайливе слово.
— Ти, такий лобаню, схопився, лоба не перехрестивши, та до хліба зараз тягнешся? (Вас., І, 1959, 324).
2. ч. і ж. Цінна промислова риба родини кефалевих.
Позаторік восени, коли пішла в морі лобань, змовився Нур’ялі з братами Медже.. вийти на лов (Тулуб, Людолови, І, 1957, 260).
Словник української мови (СУМ-11)