лоза
ЛОЗА́, и́, ж.
1. Народна назва деяких кущових порід верби.
Понад Россю над самим берегом росли довгими рядками верби та лози (Н.-Лев., II, 1956, 312);
По берегах річок ніжні верби і лози над водою і в воді радували людську душу (Довж., І, 1958, 173);
*У порівн. Люде гнуться, як ті лози, Куди вітер віє (Шевч., І, 1963, 32);
// Довге тонке стебло цих та деяких інших кущових рослин; лозина (у 1 знач.).
Він давно вже лагодився піти до Запари попрохати дозволу нарізати лози в його лузі (Гр., І, 1963, 551);
Сокири гупали в грубе коріння, аж листя тремтіло на гнучких лозах (Коцюб., І, 1955, 218);
Як парость виноградної лози, Плекайте мову (Рильський, III, 1961, 211);
*У порівн. Голоси переплітаються, мов лози винограду (Н.-Лев., III, 1956, 315);
// Зрізані стебла цих рослин як матеріал для деяких виробів.
— Заходився раз Кирило мій Плести у хаті ясла. На що, на що — на це дотепний був. Ще і лози червоної добув (Гл., Вибр., 1951, 162);
[Прокіп:] Буду з лози меблю плести (Корн., П’єси, 1947, 446);
// розм. Різка, дубець з цього стебла.
— Хай тепер і він [пан] господарює.. на десятинках. — Ой, погосподарює він лозою по наших спинах (Стельмах, І, 1962, 627).
2. Те саме, що лозня́к.
Заспівали соловейки в лозах та в садах понад Россю (Н.-Лев., III, 1956, 156);
Уздовж дороги попід вербами пішли та й пішли [козаки], поминули греблю, лози перебрели (Головко, II, 1957, 296).
◊ До́вга лоза́ див. до́вгий.
Словник української мови (СУМ-11)