луда
ЛУ́ДА, и, ж.
1. Те саме, що полу́да.
День у день обсіювало сонце своїм золотисто-червоним світлом поверхню [снігу], викликувало луду (Коб., II, 1956, 17);
Прозріте, люди, день настав! Розправте руки, змийте лу́ду (Шевч., І, 1951, 266).
◊ Зня́ти лу́ду [з оче́й] — те саме, що Зня́ти полу́ду [з оче́й] ( див. полу́да).
Нещадні слова вдови зняли луду з його очей (Фр., XVI, 1955, 77).
2. діал. Омана, брехня.
Наші партії, се свого роду, оптична луда, котра обом сторонам показує різниці, котрих у дійсності майже зовсім нема (Фр., XVI, 1955, 27);
Усюди обман, скрізь брехня — усе, чим жив, для чого працював, на що надіявся, в одній хвилині лудою стало (Круш., Буденний хліб.., 1960, 248).
Словник української мови (СУМ-11)