луда
ЛУ́ДА, и, ж.
1. Те саме, що полу́да.
Прозріте, люди, день настав! Розправте руки, змийте лу́ду (Т. Шевченко);
День у день обсіювало сонце своїм золотисто-червоним світлом поверхню [снігу], викликувало луду (О. Кобилянська);
* Образно. Є правда одночасна і вічна, одночасна на завтрашній день лудою брехні покривається (Валерій Шевчук).
2. діал. Омана, брехня.
Наші партії, се свого роду .. оптична луда, котра обом сторонам показує різниці, котрих у дійсності майже зовсім нема (І. Франко);
Усюди обман, скрізь брехня – усе, чим жив, для чого працював, на що надіявся, в одній хвилині лудою стало (А. Крушельницький).
◇ Зніма́ти (здира́ти, скида́ти і т. ін.) / зня́ти (зде́рти, ски́нути і т. ін.) з оче́й полу́ду (лу́ду) див. зніма́ти;
(1) Лу́да (полу́да) розпа́лася / розпаде́ться на оча́х чиїх, яких – хто-небудь зрозумів, усвідомив щось.
Розпадеться луда На очах ваших неситих, Побачите славу, Живу славу дідів своїх І батьків лукавих (Т. Шевченко);
Бог тепер мені відкрився, Бо розпалась луда На очах, і він явився В невимовних чудах (П. Куліш).
Словник української мови (СУМ-20)