люлечний
ЛЮ́ЛЕЧНИЙ, а, е. Пизнач. для люльки ( див. лю́лька¹);
// у знач. ім. лю́лечний, ного.
, ч. Витяг кисета та й набиваю люльку. Набив, закурив.. Я й не туди то, що це мої пани кашляють уже від мого люлечного (Гр., І, 1963, 473).
Словник української мови (СУМ-11)