лічити
ЛІЧИ́ТИ¹, лічу́, лі́чиш, недок.1. неперех. Називати числа у послідовному порядку.
— Лічитиму до трьох: раз!.. два… (Довж., І, 1958, 206);
// Знати назви і послідовність чисел в яких-небудь межах.
Людина навчилася лічити тисячі років тому (Наука.., 9, 1961, 20);
— Він такий тямовитий, що вже сам до тисячі лічить (Стельмах, II, 1962, 107).
2. перех. і без додатка. Визначати кількість, суму кого-, чого-небудь.
Став пан Пістряк лічити; лічить-лічить, а у п’ятій сотні одного козака не долічиться (Кв.— Осн., II, 1956, 161);
— Він в семінарії лічити не вмів навіть гроші… (Вовчок, VI, 1956, 254);
— Скільки ж це буде верстов? — запитав Григорія наш дід Семен.. — А хто їх там лічив, — стримано відповів мандрівник (Довж., І, 1958, 77);
// Вести певні підрахунки.
Курчат восени лічать (Укр.. присл.., 1955, 292);
Щось вічно розмірковував [Мемет], пригадував, лічив і раз у раз бігав у крамничку (Коцюб., І, 1955, 394);
Комбат став лічити на пальцях (Гончар, III, 1959, 249).
◊ Грудки́ лічи́ти [на доро́зі] — дивитися вниз (опустивши очі). Лічи́ти дні (годи́ни, хвили́ни і т. ін.) — стежити за часом, з нетерпінням чекаючи кого-, чого-небудь.
Лічу в неволі дні і ночі І лік забуваю. О господи, як-то тяжко Тії дні минають (Шевч., II, 1963, 235);
Не лічи́ти чого — дуже багато чогось.
Не лічив Пилипко, скільки разів приходилося йому падати (Мирний, IV, 1955, 301);
Летить, кричить, шумить орел, Розбитих хвиль не ліче: Їх безліч (Олесь, Вибр., 1958, 61);
Не лічи́ти годи́н (хвили́н і т. ін.) — не стежити за часом.
Не дивлячись на сонце, не лічачи годин, йшла молода пара довгим зеленим яром (Н.-Лев., І, 1956, 154);
Ре́бра лічи́ти (полічи́ти) кому — бити кого-небудь.
— Вилазь, вилазь лишень; я тобі ребра полічу, як ніхто ще тобі їх не лічив… (Мирний, IV, 1955, 60).
3. неперех. Визначати в певній кількості, в певних сумах; нараховувати.
— То скільки ж це вийде орендної плати з пана за сорок три роки, якщо по дев’ять карбованців з десятини лічити? (Стельмах, І, 1962, 357).
4. перех. Рахувати, визначаючи що-небудь як початок відрахунків, одиницю виміру тощо.
Товщину снігового покриву вимірюють снігомірною рейкою.. Лічать від землі до поверхні снігу (Фіз. геогр., 5, 1956, 94);
Ми всі від Жовтня золотого Ведем літа і лічим вік (Мас., Побратими, 1950, 5).
5. перех., перен. Брати до уваги під час підрахунків, визначення чого-небудь і т. ін.; враховувати.
Опріч відомих Вам оповідань я надрукував.. "Посол від чорного царя", оповід. в "Житті і слові" — ото, здається, і все, коли не лічити дрібничок (Коцюб., III, 1956, 195);
Мені за сей час нічого веселого не трапилось, коли не лічити веселого сонця і моря (Л. Укр., V, 1956, 209).
6. перех., за кого — що, ким, чим, перен. Те саме, що вважа́ти.
[Степанида:] От правда на світі! Як жінок, то й не лічать за людину!.. (Кроп., І, 1958, 135);
— А як крадуть [мужики] ліс, то через те, що вони лісом обділені, що панський ліс вони лічать своїм (Коцюб., І, 1955, 462);
Пани і підпанки, що слините з-за брам. — Не вас лічив Тарас За Україну! (Ю. Янов., V, 1959, 67).
ЛІЧИ́ТИ², лічу́, лі́чиш, недок., перех., рідко. Те саме, що лікува́ти.
Дурня вчити, що мертвого лічити (Укр.. присл.., 1955, 250);
Вона набрала зілля Та пішла в палати Лічить його (Шевч., І, 1951, 373);
Розмовляю та синів питаю, Чи давно захорував їх дєдьо, Що йому робили, чим лічили? (Фр., XIII, 1954, 333).
Словник української мови (СУМ-11)