маркіз
МАРКІ́З, а, ч.
1. У деяких країнах Західної Європи — дворянський титул, середній між графом і герцогом, а також особа, що має цей титул.
Поїхала [графиня] у Рим, кажуть, Та десь опинилась, Та з маркізом якимсь голим, Кажуть, одружилась (Шевч., II, 1953, 159);
До Лізи підходить Амедей Фінке.., вдягнений в чудовий костюм маркіза XVIII сторіччя, в напудреній перуці, з шпагою на стегні (Коч., II, 1956, 175).
2. іст. Те саме, що маркгра́ф.
МАРКІ́ЗА², и, ж. Легкий матер’яний дашок над вікном або балконом для захисту від сонця.
Словник української мови (СУМ-11)