мародер
МАРОДЕ́Р, а, ч. Вояк, що грабує вбитих та поранених після бою або мирне населення під час війни.
Хай головком не стріляє мародерів, що прийшли по п’ятах переможців і грабують вагони. Їх усіх не перестріляєш (Ю. Янов., І, 1958, 209);
У місті було майже безлюдно, коли не рахувати кількох мародерів, що хазяйнували в розбитих крамницях (Гжицький, У світ.., 1960, 44);
*У порівн. [Коршун:] Не до тебе мені зараз, хочу я зрозуміти, що ти за людина, Малинін, коли можеш, як останній мародер, мертвого обікрасти? (Собко, П’єси, 1958, 233).
Словник української мови (СУМ-11)