мерва
МЕ́РВА, и, ж., діал. М’ята, терта або зопріла солома.
Лукина.. висмикнула з хлівця з загати жменю потерті та мерви (Н.-Лев., III, 1956, 358);
Коли відчинились хатні двері, на Кузьму війнуло тяжким духом перепрілих онуч, перестоялих в цеберці помий та аміачних випарів від мерви, на якій, згорнувшись калачиком, лежало теля (Іщук, Вербівчани, 1961, 191).
Словник української мови (СУМ-11)