метушливий

МЕТУШЛИ́ВИЙ, а, е.

1. Який багато метушиться; схильний до метушні.

Метушливі хлоп’ята, мов горобчики, зграйками зривалися з місця і з одчайдушним вереском перелітали на протилежний бік вулиці (Жур., Вечір.., 1958, 373);

Я дивився в траву, на метушливу мурашку, що тягла кудись більше від себе .. яйце (Збан., Любов, 1957, 74);

// Який свідчить про відсутність спокою, врівноваженості; безладний, поквапливий.

Рухи його були непевні, метушливі (Руд., Остання шабля, 1959, 23).

2. Сповнений метушні.

На палубі ані душі. Завжди галасливе і від скуки метушливе життя пароплава ще спало (Ірчан, II, 1958, 190);

Гришка сп’явся на широку лутку вікна і довго дививсь на метушливий базар: перед вікнами школи стояли гончарі з посудом (Кос., Новели, 1962, 217);

Вся ця забава в бойовисько була така рухлива й метушлива, що ми ледве встигли побачити, як раптом довга парникова рама опинилась біля муру і по ній, мов в’юн, вихопився Янек (Досв., Вибр., 1958, 154).

Значення в інших словниках

1. метушливий — метушли́вий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. метушливий — (в поведінці) неспокійний, неврівноважений, поквапливий, з. потовкучий; (- подію) безладний, хаотичний.  Словник синонімів Караванського
3. метушливий — див. жвавий  Словник синонімів Вусика
4. метушливий — -а, -е. 1》 Який багато метушиться; схильний до метушні. || Який свідчить про відсутність спокою, врівноваженості; безладний, поквапливий. 2》 Сповнений метушні.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. метушливий — МЕТУШЛИ́ВИЙ, а, е. 1. Який багато метушиться; схильний до метушні. Метушливі хлоп'ята, мов горобчики, зграйками зривалися з місця і з одчайдушним вереском перелітали на протилежний бік вулиці (С.  Словник української мови у 20 томах
6. метушливий — Метушли́вий, -ва, -ве  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)