мовляв
МО́ВЛЯВ, вставн. сл; розм.
1. Уживається при передачі слів, які належать не тому, хто говорить, а комусь іншому.
То родички мені й переказують: оттак люди плещуть, мовляв (Барв., Опов.., 1902, 8);
— Самі спожили свіженьку й гарячу рибку, а ви, мовляв, їжте й холодну й нетривну (Н.-Лев., II, 1956, 249);
Не встигла [Катря] ще й поснідати, прибігла сторожова дівчина: Докія Петрівна послали, мовляв, діло якесь є (Головко, II, 1957, 193);
// Уживається при передачі внутрішньої мови персонажа, при розкритті його жесту.
Він з усмішечкою витягнув з кишені перев’язану мотузочком пачку грошей, підкинув її вгору, зловив і на мигах показав: бери, мовляв (Стельмах, II, 1962, 37);
Ясько спокійно кивнув головою: мовляв, зрозумів усе чисто (Чаб., Катюша, 1960, 54).
2. Уживається при уточненні вислову; так би мовити.
А мені дуже весело, що такий мені тепер клопіт великий, таке, мовляв, поле передо мною — і женитись, і на дяка стати (Вовчок, VI, 1955. 235).
Словник української мови (СУМ-11)