мовчазний
МОВЧА́ЗНИЙ, а, е.
1. Який не любить багато говорити; схильний мовчати; неговіркий.
Одна [дівчина] дуже мовчазна, — ні з ким буде мені й розмовляти, а друга балакуча, дак за тією й я не поспішу ся слова сказати (Гр., II, 1963, 349);
Усякі люди трапляються на містку: і щедрі і скупі, і веселі і сумні, і мовчазні і говіркі (Стельмах, II, 1962, 302);
// Який мовчить, не вступає в розмову.
Свирид слухав мовчазний, не обзиваючись і словом (Коцюб., І, 1955, 146);
Петро чомусь був мовчазний і тим немало дивував гостей (Панч, В дорозі, 1959, 136);
*Образно. У білих снігових шапках стояли мовчазні кипариси й чинари (Кучер, Голод, 1961, 377);
// перен. Не сповнений звуками; безмовний.
Німа і мовчазна, від неба вона [тюрма ] крилася чорною залізною покрівлею (Мирний, І, 1954, 319);
// Який не супроводжується словами, розмовами.
Настала важка тиша, мовчазний сум (Мирний, І, 1954, 244);
Після мовчазного обіду знову пішов [Гордій] у свою світлицю (Гр., II, 1963, 130).
2. Який розуміють без слів.
Байдужість є мовчазна підтримка того, хто сильний, того, хто панує (Ленін, 10, 1949, 59);
Він востаннє глянув на принишклого гетьмана і, коли дістав мовчазну його згоду на прийом козака, звелів просити того до світлиці (Ле, Наливайко, 1957, 20).
Словник української мови (СУМ-11)