мовчазний
МОВЧАЗНИ́Й, а́, е́.
1. Який не любить багато говорити; схильний мовчати; неговіркий.
Одна [дівчина] дуже мовчазна, – ні з ким буде мені й розмовляти, а друга балакуча, дак за тією й я не поспішуся слова сказати (Б. Грінченко);
Усякі люди трапляються на містку: і щедрі і скупі, і веселі і сумні, і мовчазні і говіркі (М. Стельмах);
// Який мовчить, не вступає в розмову.
Свирид слухав мовчазний, не обзиваючись і словом (М. Коцюбинський);
Петро чомусь був мовчазний і тим немало дивував гостей (П. Панч);
* Образно. У білих снігових шапках стояли мовчазні кипариси й чинари (В. Кучер);
// перен. Не сповнений звуками; безмовний.
Німа і мовчазна, від неба вона [тюрма ] крилася чорною залізною покрівлею (Панас Мирний);
Ранок уставав мовчазний і насторожений (І. Багряний);
// Який не супроводжується словами, розмовами.
Настала важка тиша, мовчазний сум (Панас Мирний);
Після мовчазного обіду знову пішов [Гордій] у свою світлицю (Б. Грінченко).
2. Який розуміють без слів.
Він востаннє глянув на принишклого гетьмана і, коли дістав мовчазну його згоду на прийом козака, звелів просити того до світлиці (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)