мовчазний
МОВЧА́ЗНИЙ, а, е.
1. Який не любить багато говорити; схильний мовчати; неговіркий.
Одна [дівчина] дуже мовчазна, — ні з ким буде мені й розмовляти, а друга балакуча, дак за тією й я не поспішу ся слова сказати (Гр., II, 1963, 349);
Усякі люди трапляються на містку: і щедрі і скупі, і веселі і сумні, і мовчазні і говіркі (Стельмах, II, 1962, 302);
// Який мовчить, не вступає в розмову.
Свирид слухав мовчазний, не обзиваючись і словом (Коцюб., І, 1955, 146);
Петро чомусь був мовчазний і тим немало дивував гостей (Панч, В дорозі, 1959, 136);
*Образно. У білих снігових шапках стояли мовчазні кипариси й чинари (Кучер, Голод, 1961, 377);
// перен. Не сповнений звуками; безмовний.
Німа і мовчазна, від неба вона [тюрма ] крилася чорною залізною покрівлею (Мирний, І, 1954, 319);
// Який не супроводжується словами, розмовами.
Настала важка тиша, мовчазний сум (Мирний, І, 1954, 244);
Після мовчазного обіду знову пішов [Гордій] у свою світлицю (Гр., II, 1963, 130).
2. Який розуміють без слів.
Байдужість є мовчазна підтримка того, хто сильний, того, хто панує (Ленін, 10, 1949, 59);
Він востаннє глянув на принишклого гетьмана і, коли дістав мовчазну його згоду на прийом козака, звелів просити того до світлиці (Ле, Наливайко, 1957, 20).
Значення в інших словниках
- мовчазний — (який не любить говорити) маломовний, неговіркий, небалакучий. Словник синонімів Полюги
- мовчазний — мовчазни́й прикметник Орфографічний словник української мови
- мовчазний — Небалакучий, неговіркий, маломовний, невелемовний, небагатослівний, немовний, скупий на слово, д. мовчущий, мовчкуватий, неговорючий; (беззвучний) безгомінний, безгучний, німотний, безмовний; (- згоду) безсловесний. Словник синонімів Караванського
- мовчазний — Безгласий, безгласний, безголосий, безгомінний, безмовний, безслівний, безсловесний, без'язикий, маломовка, маломовний, мовчазливий, мовчазник, мовчак, мовчакуватий, мовчаливець, мовчальник, мовчан, мовчкуватий, мовчливець, мовчливий, мовчун, мовчуня... Словник синонімів Вусика
- мовчазний — [моўчазний] м. (на) -зному/-з(‘)н'ім, мн. -з(‘)н'і Орфоепічний словник української мови
- мовчазний — -а, -е. 1》 Який не любить багато говорити, схильний мовчати; неговіркий. || Який мовчить, не вступає в розмову. || перен. Не сповнений звуками; безмовний. || Який не супроводжується словами, розмовами. 2》 Якого розуміють без слів. Великий тлумачний словник сучасної мови
- мовчазний — МОВЧАЗНИ́Й, а́, е́. 1. Який не любить багато говорити; схильний мовчати; неговіркий. Одна [дівчина] дуже мовчазна, – ні з ким буде мені й розмовляти, а друга балакуча, дак за тією й я не поспішуся слова сказати (Б. Словник української мови у 20 томах
- мовчазний — БЕЗМО́ВНИЙ (про людину — який нічого не говорить, не подає голосу), БЕЗГОЛО́СИЙ розм., БЕЗГЛА́СНИЙ рідше; МОВЧАЗНИ́Й, МОВЧАЗЛИ́ВИЙ, МОВЧУ́ЩИЙ розм., заст. (який мовчить, не вступає в розмову); НІМИ́Й підсил., НІМО́ТНИЙ підсил., перев. поет. Словник синонімів української мови
- мовчазний — Мовчазли́вий і мовчазни́й, -на́, -не́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- мовчазний — Мовчазний, -а, -е Молчаливый. Щоб спогадати нам про таку дорогу душу у мовчазній молитві до Бога. Словник української мови Грінченка