молитовник
МОЛИТО́ВНИК, а, ч. Збірник молитов.
В руках у неї [дівчини] були чотки й молитовник (Н.-Лев., І, 1956, 348);
Новий піп тільки зрідка показувався людям.. Вечорами виходив з молитовником у руках (Галан, Гори.., 1956, 21).
Словник української мови (СУМ-11)