момент
МОМЕ́НТ, у, ч.
1. Те саме, що мить; мент.
Нехай життя — момент і зложене з моментів, ми вічність носимо в душі (Фр., XI, 1952, 172);
Вона на момент розігнулась у струнку різьблену постать і знову нахилилась (Досв., Вибр., 1959, 51);
Момент — і вітрило в човні, зв’язане, скручене, безсиле (Вишня, І, 1956, 185);
// чого, який. Короткий відрізок часу, коли виконується, відбувається якась дія; короткий час перебування в певному стані.
Деві після моменту вагання вертається на її крик і кидається в її обійми (Л. Укр., III, 1952, 85);
Той момент, коли Шевченко, повернувшись із заслання, читав своєму другові, найбільшому російському акторові Щепкіну "Неофітів", я вважаю одною з найзнаменніших і найзворушливіших сторінок в історії дружби російського та українського народів (Рильський, III, 1956, 10).
2. Певний проміжок часу, етап у житті, у розвитку чого-небудь.
В його душі почався новий момент життя, тільки зародок нового життя, коли з молодого пустотливого хлопця починає виходити мужній, дорослий чоловік (Н.-Лев., II, 1956, 86);
Переломні моменти в розвитку культури та в економіці й суспільних відносинах не завжди тотожні (Еллан, II, 1958, 176).
3. Окремий бік якогось явища; супровідні умови або які-небудь обставини.
Все одно, який момент викликав ту скаргу зо дна страшної глибини (Л. Укр., V, 1956, 435);
— Інколи розвідникові доведеться пролежати на снігу і день, і добу, чекаючи слушного моменту (Багмут, Записки.., 1961, 4).
4. спец. Числова характеристика розподілу, що має велике значення в механіці та теорії імовірності.
Момент інерції; Момент опору.
Словник української мови (СУМ-11)