морока
МОРО́КА, и, ж., розм. Те саме, що кло́піт 2; турбота (у 1 знач.).
І розказать не можна, яка нам морока була з тією дитиною: цілісінький день і цілісіньку ніч кричить (Стор., І, 1957, 214);
А скільки було мороки, коли стали шукати турбіну й генератора, принаджувати сторонніх майстрів, вчити своїх колгоспних (Ю. Янов., II, 1954, 168).
◊ Моро́ка його́ (її́ і т. ін.) зна́є — те саме, що Біс його́ (її і т. ін.) зна́є ( див. знати).
[Пріська:] Таки й справді морока його знає, що воно за молодиця: і робить, і шанується, а все якимсь вовком позирає, як чуже (Вас., III, 1960, 98).
Словник української мови (СУМ-11)