мох
МОХ, у, ч. Сланка спорова рослина без коріння та квітів, що росте у вогких місцях, на деревах, камінні.
— Обріс мохом сірий камінь (Бор., Тв., 1957, 83);
Мох грубо встелив землю м’яким килимом і манить спочити (Хотк., II, 1966, 316);
3 дощової мряки виринув Вишневий хутір — з два десятки мазанок із зеленими від моху стріхами (Тют., Вир, 1964, 11);
3 наших рослин "компасом" може бути звичайний мох. Як відомо, у лісі чи в полі дерева й каміння обростають мохом із північного боку (Веч. Київ, 25.1 1968, 4).
◊ Мо́хом порости́ (обрости́ і т. ін.):
а) давно забутися.
Що було, то мохом поросло (Укр.. присл.., 1955, 274);
Часи князів і бояр поросли мохом (Фр., XVI, 1955, 184);
б) постаріти.
Одна на другу [ворони] позирали; Неначе три сестри старі, Що дівували, дівували, Аж поки мохом поросли (Шевч., І, 1951, 298);
Серце обросло (поросло) мохом у кого, чиє — хтось, став байдужим, бездушним.
Коли б могли Вони збудить луну і розтроюдить рани В серцях людей, що мохом поросли.. Тоді б замовкли вже самі собою Кайданів брязкіт і такі слова… (Л. Укр., І, 1951, 165).
Словник української мови (СУМ-11)