мурований
МУРО́ВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до мурува́ти.
Грати, рушниці, дозорці муштровані; .. Стіни з міцного каміння, муровані (Граб., І, 1959, 322);
А пригадаймо міста [Італії] і всі величаві споруди, замки на урвищах гір, муровані хитро (Зеров, Вибр., 1966, 214).
2. у знач. прикм. Побудований з каменю, цегли; камінний.
Як тільки сонечко зійшло, вона перекинулась голубкою й перелетіла через високу муровану стіну в поле (Н.-Лев., III, 1956, 296);
Софія Київська — одна з кращих і найбільших мурованих споруд Київської Русі, в якій було застосовано цеглу (плінфу) та камінь (Нар. тв. та етн., 6, 1967, 67);
Мурований будинок.
Словник української мови (СУМ-11)