муругий
МУРУ́ГИЙ, а, е, розм. Темно-сірий із темними смугами; мурий (у 1 знач.).
Лежав у бур’яні бровко муругий (Котл., І, 1952, 134);
Круторогі воли, помахуючи муругими головами, протюпали мимо корівника (Тют., Вир, 1964, 113).
Словник української мови (СУМ-11)