мізкувати
МІЗКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм.
1. Продумувати що-небудь; розмірковувати.
[Герасим:] Та ні, ви те візьміть: ти мізкуєш, ти крутиш головою: де того взять, де того; як обернуться, щоб земельки прикупить, та за думками і не їсться тобі, і не спиться тобі… (К.-Карий, І, 1960, 388);
Конкуренція примушує підприємця мізкувати, ночами не спати, думати, в яку щілину пролізти, щоб заробити зайвий долар (Руд., Вітер.., 1958, 91);
[Гаврило:] Я скільки разів мізкував, що як би воно ловко було.., коли б ми роботу поділяли по часах? (Кроп., III, 1959, 208);
— Чого ж ви мовчите? — різко і незадоволено спитала Іра. — Я бачу, ви з тих, що довго мізкують (Дмит., Наречена, 1959, 17).
2. Те саме, що розумі́ти; тямити.
— Як це не дивно тобі, а, теж на плечах голову, не гарбуза, маю. Дещо таки мізкую. — Бачу, за кого ти руку тягнеш (Головко, Вибр., 1936, 556).
Словник української мови (СУМ-11)