мізкування
МІЗКУВА́ННЯ, я, с., розм. Дія за знач. мізкува́ти.
От простий, невчений чоловік [дядько], з доморощеним розумом, а як він міркує!.. Але на вище мізкування — вибачайте (Коцюб., І, 1955, 466);
Вони, попихкуючи цигарками, в пасмах сизого диму приглядалися до навіяних спогадів, що викликали асоціації, а ті породжували нові картини мізкування (Досв., Вибр., 1959, 359).
Словник української мови (СУМ-11)