мізкувати
МІЗКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм.
1. Продумувати що-небудь; розмірковувати.
[Герасим:] Та ні, ви те візьміть: ти мізкуєш, ти крутиш головою: де того взять, де того; як обернуться, щоб земельки прикупить, та за думками і не їсться тобі, і не спиться тобі... (І. Карпенко-Карий);
Конкуренція примушує підприємця мізкувати, ночами не спати, думати, в яку щілину пролізти, щоб заробити зайвий долар (М. Руденко);
[Гаврило:] Я скільки разів мізкував, що як би воно ловко було.., коли б ми роботу поділяли по часах? (М. Кропивницький);
– Чого ж ви мовчите? – різко і незадоволено спитала Іра. – Я бачу, ви з тих, що довго мізкують (Л. Дмитерко).
2. Те саме, що розумі́ти; тямити.
– Як це не дивно тобі, а теж на плечах голову, не гарбуза, маю. Дещо таки мізкую. – Бачу, за кого ти руку тягнеш (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)