мінний

МІ́ННИЙ, а, е. Прикм. до мі́на².

Одне поранення було мінними осколками в спину й бік (Довж., І, 1958, 300);

// Який стріляє мінами.

[Комісар:] Навести мінні апарати на тих, хто підійме жовто-блакитний прапор (Корн., І, 1955, 32);

// Такий, при якому застосовуються міни.

На зміну старому методу прийшло відбивання руди глибокими свердловинами. Воно стало витісняти мінний відбій — відбій масовим обваленням (Роб. газ., 8. IX 1966, 3);

Тікайте, сердешні, почавсь артналіт!.. Уранці — гарматний, увечері — мінний (Нех., Хто сіє вітер.., 1959, 145).

∆ Мі́нне по́ле — місцевість, де закладені міни, а також ділянка моря, озера з мінним загородженням.

Наші сапери робили проходи в мінному полі й раптом почули дитячий стогін й плач (Ю. Янов., II, 1954, 13);

Вихід у море замінований; карту мінного поля знає тільки адмірал ескадри (Укр. літ., 10, 1957, 125).

Значення в інших словниках

1. мінний — мі́нний прикметник від: мі́на — снаряд  Орфографічний словник української мови
2. мінний — -а, -е. Прикм. до міна II. || Який стріляє мінами. || Такий, за якого застосовуються міни. Мінне поле — місцевість, де закладено міни, а також ділянка моря, озера з мінним загородженням.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. мінний — МІ́ННИЙ, а, е. Прикм. до мі́на². Одне поранення було мінними осколками в спину й бік (О. Довженко); // Який стріляє мінами. Мінний апарат; // Такий, при якому застосовуються міни. На зміну старому методу прийшло відбивання руди глибокими свердловинами.  Словник української мови у 20 томах