місити
МІСИ́ТИ, мішу́, мі́сиш, недок., перех.
1. Розминати яку-небудь густу в’язку масу, змішуючи, перемішуючи її.
Мотря місила коло хати глину (Коцюб., І, 1955, 50);
Хляпала діжа, Параска місила круте тісто (Горд., II, 1959, 345);
*У порівн. Розпалилися всі, розмахались руками, наче місили ними тісто в діжі, гамір у хаті (Головко, II, 1957, 283).
Міси́ти боло́то (грязю́ку, версту́ і т. ін.) — йти або їхати по грязькій дорозі.
Підводи, за наказом фельдфебеля, перемістилися у хвіст колони і тепер поволеньки місили болото позаду (Коз., Гарячі руки, 1960, 120);
По розгаслій дорозі йти було важко; версту по версті місив ногами Давид, на кожному кроці провалюючись у талому снігу (Головко, II, 1957, 178);
Міси́ти діжу́ — перемішувати вчинене на хліб тісто в діжі.
Другі молодиці місили діжу та тісто на паляниці в здорових ночвах (Н.-Лев., III, 1956, 73);
Звечора вчинила [Катря], а це затопила в печі й стала діжу місити (Головко, II, 1957, 206).
2. перен., розм. Завдавати ударів; бити (у 2 знач.).
А дрібнота Уже за порогом як кинеться, по улицях, Та й давай місити Недобитків православних, А ті голосити (Шевч., І, 1951, 248);
Ніколи б не повірив, що він за в’язку сушняку може до півсмерті катувати людину важкими носаками, місити чобітьми (Стельмах, І, 1962, 91).
Словник української мови (СУМ-11)