містина
МІСТИ́НА, и, ж. Те саме, що мі́сце 1, 2.
[1 — й голос:] В таку містину ворогів загнав, Що легко там було їх подолати (Сам., II, 1958, 70);
Христя з подругою вибрали собі містину під стінкою (Горд., Заробітчани, 1949, 44);
Містина вся дика, таємнича, але не понура, — повна ніжної задумливої поліської краси (Л. Укр., III, 1952, 186);
Ганні ця містина нагадала розкішні полтавські левади. Густа лугова трава, гінкі молоді очерети, клдб’я поодиноких верб (Гончар, Таврія, 1952, 339).
Словник української мови (СУМ-11)