навдалу
НАВДАЛУ́, присл., розм. Те саме, що навмання́.
Пустившись навдалу. Котився світом я (Рильський, Поеми, 1957, 268);
Альоша підвівся, побрів байдуже за Чорним [собакою], що навдалу ішов шукати якогось пожитку (Мик., II, 1957, 246).
Словник української мови (СУМ-11)