навиворіт
НАВИ́ВОРІТ, присл. Лицьовим боком всередину, а внутрішнім назовні.
Хороший, як Микитина свита навиворіт (Укр.. присл., 1955, 113);
— Чи це воно на лице, чи, мабуть, навиворіт? — питала Онися, придивляючись до матерії (Н.-Лев., III, 1956, 170);
*Образно. Що одзовізм є меншовизмом навиворіт, що він неминуче веде теж до ліквідаторства, тільки трохи іншого виду, в цьому не може бути сумніву (Ленін, 15, 1949, 404);
// розм. Те саме, що навпаки́.
Ані одна мрія молодості не справдилася, все сталось якраз навиворіт (Март., Тв., 1954, 322);
— У людей усе як треба, А у нас навиворіт? (Воскр., З перцем!, 1957, 105).
Словник української мови (СУМ-11)