навкіл
НАВКІ́Л, присл., рідко. Те саме, що навко́ло 1.
Гори стояли навкіл, німі, похмурі, вкриті шапками снігів та предковічними лісами (Перв., Невигадане життя, 1958. 261);
Досвітній туман все навкіл заволік… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 228).
Словник української мови (СУМ-11)