навкіл
НАВКІ́Л, присл., рідко.
Те саме, що навко́ло 1.
Досвітній туман все навкіл заволік... (І. Нехода);
Гори стояли навкіл, німі, похмурі, вкриті шапками снігів та предковічними лісами (Л. Первомайський);
Щогли. Порожнеча навкіл, і в ній – стрункі дніпрогесівські щогли (О. Гончар);
Він раз по раз зупиняється, роззирається навкіл, оцінюючи, мабуть, зручність позиції (Є. Доломан);
Горобина, вибухнувши жарко, аж іскрами розбризкалась навкіл (П. Мовчан).
Словник української мови (СУМ-20)