навкіс
НА́ВКІС, присл. Те саме, що на́вскі́с.
Батіг на короткій ручці висів, обвившись навкіс через плечі (Томч., Готель… 1960, 22);
Оглянулась [Христина], її обличчя навкіс прорізали тінь і місячне сяйво (Стельмах, Хліб.., 1959. 157).
Словник української мови (СУМ-11)