навстіж
НАВСТІЖ, розм. НАСТІЖ, присл. До кінця, на всю широчінь.
Наша мати перед нами Відчинила навстіж брами (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 331);
В кімнаті всі вікна були поодчинені настіж (Нечуй-Левицький, I, 1956, 200);
Ворота були розчинені навстіж, а стежка од воріт до порога добре прометена (Любов Яновська, I, 1959, 316);
Край веранди, у відчинених навстіж дверях стайні тупцювали коні, хрумкаючи корм (Олесь Гончар, III, 1959, 191);
Піднявшись східцями, Ольга увійшла в широкі, довгі, відчинені настіж сіни (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 110);
// Широко відчинений.
Ворота до Бондарихи у двір одчинені, двері в хату — теж навстіж (Степан Васильченко, II, 1959, 206);
На ґанку, де звечора невідлучно стояли вартові, зараз не було вже нікого, двері стояли навстіж (Олесь Гончар, Таврія, 1957, 388).
♦ Душа навстіж у кого — хто-небудь відвертий, щирий.
Добре, мабуть, оцьому Тимошеві — душа навстіж... (Семен Журахович, Даша, 1961, 53).
Словник української мови (СУМ-11)