навстіж
НА́ВСТІЖ, розм. НА́СТІЖ, присл.
До кінця, на всю широчінь.
Наша мати перед нами Відчинила навстіж брами (Я. Щоголів);
В кімнаті всі вікна були поодчинені настіж (І. Нечуй-Левицький);
Піднявшись східцями, Ольга увійшла в широкі, довгі, відчинені настіж сіни (Ірина Вільде);
// Широко відчинений.
Ворота до Бондарихи у двір одчинені, двері в хату – теж навстіж (С. Васильченко);
Ворота з клуні – навстіж, як у доброго хазяїна (Г. Косинка);
На ґанку, де звечора невідлучно стояли вартові, зараз не було вже нікого, двері стояли навстіж (О. Гончар);
Він підійшов до вікна, розчахнув його навстіж (Ю. Андрухович).
Словник української мови (СУМ-20)