нагана
НАГА́НА, и, ж., діал.
1. Догана.
Староста не допустив його до слова, а вичитав йому.. нагану (Фр., VIII, 1952, 93);
Хоч він був слухняний і робив все, що хто не казав би, все-таки не обійшлося без нагани й кари (Кобр., Вибр., 1954, 201).
2. Докір, осуд.
◊ Нага́ну дава́ти (да́ти) кому — засуджувати чиї-небудь дії, вчинки.
Тобі нагани не дадуть, ти сам багатий (Вовчок, І, 1955, 191).
Словник української мови (СУМ-11)