нагинати
НАГИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАГНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех.
1. Згинаючи, нахиляти.
Вітер в гаї нагинає Лозу і тополю (Шевч., І, 1951, 153);
У садку достигала соковита шпанка. Віра нагинала віти, вибираючи найспіліші (Шиян, Баланда, 1957, 142);
Леонід Семенович підняв руки вгору, підскочив, як заєць, вхопив гілку яблуні, нагнув її (Н.-Лев., IV, 1956, 121);
*Образно. Від самого малечку по сей час воно [життя] його кидало.. з боку на бік, гнуло, нагинало (Мирний, IV, 1955, 173).
2. перен. Спрямовувати, навертати до чого-небудь.
[Руфін:] Люцій умів себе примусити до того, до чого я себе не міг нагнути (Л. Укр., II, 1951, 507);
Яке ж лихо чи розпука нагнули його до журливих струн? (Стельмах, Правда.., 1961, 55).
Словник української мови (СУМ-11)