надзиратель
НАДЗИРА́ТЕЛЬ, я, ч. У дореволюційній Росії — службова особа, що наглядала за ким-, чим-небудь.
Він уже поспішався до карцеру. Слідком за ним ішов надзиратель і брязкав ключами (Вас., І, 1959, 71);
Нарешті двері гімназії розчинилися, і з гімназії вибіг надзиратель (Смолич, II, 1958, 59).
Словник української мови (СУМ-11)