намовник
НАМО́ВНИК, а, ч. Той, хто підмовляє, підбурює когось робити що-небудь.
— Ти, Миколо, бунтуєш мені усіх забродчиків, бо їх намовляєш. Для таких намовників.. в мене нема місця (Н.-Лев., II, 1956, 250).
Словник української мови (СУМ-11)НАМО́ВНИК, а, ч. Той, хто підмовляє, підбурює когось робити що-небудь.
— Ти, Миколо, бунтуєш мені усіх забродчиків, бо їх намовляєш. Для таких намовників.. в мене нема місця (Н.-Лев., II, 1956, 250).
Словник української мови (СУМ-11)